Буває, хтось кинеться на амбразуру,
На себе силкуючись залп спрямувати,
Від вірної смерті когось врятувати.
Трапляється, люди з розгону та здуру
Під дружні овації пруться у жерла:
Їх мрія прославитись заживо зжерла.
А є ще десь хворі на голову душі,
Не їхнє це: з ближніми в злагоді жити,
За щастя їм в полум’ї сварок горіти.
Їм - мокро на морі, їм - сухо на суші.
Кругом – лиш запроданці і дилетанти,
З гнилою підкладкою всі варіанти.
.
Існують й умільці народного руху.
Вони геометрію вчили ретельно
Й старанно обчислюють де воно стрельне.
Нап’ялена маска високого духу,
За правду воюють до кутнього зуба,
Дебатами ж їхніми кормиться згуба.
Мораль до вірша? А немає моралі!
Якби ж ми хотіли на мир працювати –
У дотах старих поржавіли б гармати.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
В аде - Людмила Дещенко Это стихотворение было написано спонтанно, очень неожиданно для меня.Но череда событий, последовавших после этого, помогла мне понять смысл стиха и помочь многим людям, которые судили о чём-либо "прежде времени".Преждевременная, неожиданная смерть служителей и "прихожан" во многих общинах вызвала панику и кривотолки среди верующих.Со временем мне стало известно, что эти люди(умершие) заявляли в духовный мир в различных обстоятельствах, что им "надоело жить". Теперь, когда я слышу фразу подобного содержания, знаю ЧТО делать.
